За лаштунками допомоги: Епізод 1 Що потрібно знати про гуманітарну сферу [Текстова версія]
Open Space Work Ukraine у партнерстві з Radio SKOVORODA записали експериментальну серію подкастів з робочою назвою «За лаштунками допомоги». Пропонуємо 1 епізод, який можна послухати на усіх популярних платформах:
Настя: Всім привіт! Ви слухаєте подкаст «За лаштунками допомоги». І з вами я, його співведуча Анастасія Беспалько, а також мій співведучий Тарас Тимчук.
Тарас: Всім доброго дня! І на перший наш подкаст я запросив свою колегу Мар’яну Завійську, з якою ми тривалий час працюємо в сфері міжнародної допомоги, зараз більше гуманітарної допомоги, для того, щоб розібратися, як це все працює в Україні і започаткувати такий цікавий медіапроєкт.
Настя: В цьому подкасті ми будемо говорити про те, як працює сфера гуманітарної допомоги в Україні, з якими вона стикається проблемами, викликами, які мають перспективи та чому сферою гуманітарної допомоги потрібно цікавитися всім. І організаціям, які працюють напряму з гуманітарною допомогою, тими, хто потребує цієї допомоги. І, власне, також просто нам, як звичайним мешканцям України, теж важливо цим цікавитись. І, власне, чому це так, будемо про це говорити в цьому та наступних епізодах.
Сьогодні ми будемо мати такий більше вступний подкаст, поговоримо в загальному про те, якою є сфера гуманітарної допомоги, якою є основні її виміри, показники, і чому на противагу міфу про те, що людей, які потребують допомоги в Україні, стає все менше, людей, які потребують допомоги, стає більше. Тож, напевно, почну трохи з того, хто я і яке в мене відношення до загалом сфери гуманітарної допомоги.
Я з 25 лютого 2022 року координувала гуманітарний штаб в своєму місті, в місті Червонограді у Львівській області. За цей період, поки я його координувала, з лютого по жовтень 2022 року, ми встигли штабом прийняти і передати більше 700 тонн гуманітарної допомоги, найрізноманітніші, починаючи з медикаментів, одягу, якоїсь такої мінімальної техніки, з продуктів, закінчуючи, відповідно, машинами швидкої допомоги чи звичайними машинами, які ми передавали на фронт. Ми працювали з військовими, з різними організаціями, які займалися гуманітарною допомогою вже на деокупованих територіях чи прифронтових територіях, а також, відповідно, працювали з внутрішньопереміщеними особами в нашій громаді, яких в один момент було офіційно зареєстрованих 15 тисяч на громаду розміром в 90 тисяч, тобто це було досить багато. Тому далі, якось все життя моє завжди було пов'язане з волонтерством і з громадською активністю, тому, потрапивши і в цей сектор ще в восьмому класі, тут і залишаюся і, відповідно, і далі мені здається, що з цього сектору ще піду не скоро або, ймовірно, ніколи не піду. Тому, власне, мені цікава ця сфера і будемо занурюватися разом в цю сферу дізнаватися про найбільше. Тарас, розкажи, будь ласка, трохи про себе.
Тарас: Тарас Тимчук, сьогодні в ролі засновника компанії Open Space Works Ukraine, з якою, власне, ми Мар'яною заснували цю компанію і яка спеціалізується на різних послугах для сектору розвитку, сфери гуманітарного реагування. І, напевно, я розкажу більше таку історію, яка, скажімо так, каже, що чому цим треба з сегментом цікавитись. Маю таку звичку переглядати різні катастрофи зараз на YouTube і я дивлюся, насправді, скільки зараз побільшало різних викликів для людства, пов'язаних з зміною клімату, з глобальними кризами і які потребують системи швидкого реагування. В принципі, війна в Україні показала, що добре, що в нас є інститути громадянського суспільства, які взяли на себе велику частку відповідальності за те, що відбувається в Україні. І ми, в свою чергу, теж намагаємося зрозуміти, як ця сфера функціонує. Проводимо різні дослідження.
І одне з наших досліджень, яке ми робили в 2022 році, виявило, до речі, що дуже багато людей отримували в якості гуманітарної допомоги багато рису, дуже багато рису. І нас це здивувало, цей факт. Люди не знали, що з цим рисом робити.
І мене зацікавив сам факт, чому так стається, що допомога приходить, і люди не знають, що з нею робити. Одного разу я працював з організацією австрійською, допомагав запускати проєкт з надання гуманітарної допомоги в Харкові. І коли обговорювалося питання продуктових наборів, колега, який презентував склад цього набору, там теж був рис. І ні в кого з команди, яка планувала цю діяльність, не виникло питання, а може не треба там стільки рису, може в нас українці їдять більше гречки, чи не можна замінити це, наприклад, на гречку. Тим більше, що ми в нашому дослідженні теж з'ясували, що краще б давали гречку, а не рис. І я спитав чи можна це якось замінити? Це ж не таке, що дуже сталий цей набір. Без проблем, в принципі, якщо це відповідає потребам громади, то чому б не адаптувати цей набір до того, що потрібно людям. І в команди з нашого боку, з українського боку, не виникло таких питань, але відбулася корекція. І для мене це був такий приклад того, що насправді ми всі можемо певним чином впливати на якість цієї допомоги, на те, чи вона приходить вчасно, в тому вигляді. І, мабуть, потрібно про це більше говорити, для того, щоб краще розібратися, як цей сектор функціонує. Тому це така моя історія. Вона про те, що, можливо, треба трохи більше підсвітити різних особливостей функціонування цієї екосистеми, яка дуже швидко з'явилася на наших очах за період війни. Власне, я тут. Це моя історія.
Настя: Насправді дуже цікаво, що дійсно є багато випадків, про які ми можемо спочатку не задумуватися. Наприклад, коли приходить пакет чи список того, що має бути в пакеті, і там є рис, можливо, дійсно варто було би замінити це на гречку. І таких випадків, як цей, я впевнена, що є сотні або і тисячі. І дуже важливо якраз занурюватися в ці деталі і розуміти, що допомога, яку ми надаємо, і яку люди приймають, вона все одно має якось допомагати людям, і вона має бути для них корисною. І не буде сенсу, якщо цей рис буде просто потім лежати, і його не буде ніхто їсти, бо, відповідно, українці не дуже люблять рис, як була згадана вже ця статистика. Тому це цікаво, і власне в рамках цього подкасту будемо згадувати багато таких цікавих історій, просто для того, щоб подумати і задумуватися дійсно, чому зараз такий порядок речей, як він є, і чи не має бути він трохи десь покращеним.
Мар'яно, розкажи, будь ласка, трохи про свою експертизу, про свій досвід, як ти долучена до гуманітарної сфери теж.
Мар’яна: Тарас вже трошки розказав, що більше 10 років ми разом працюємо як команда з Тарасом і з нашою колежанкою Олександрою, і іншими колегами в сфері міжнародної допомоги, або в так званому секторі розвитку. Це сектор, який досить великий в Україні, і він спрямований багато років був на те, щоб розвивати українські громади, інституції, ну, і допомагати людям покращувати своє життя.
Відповідно, до лютого 2022 року дуже малий відсоток українців стикався з таким феноменом, як гуманітарна допомога. Була значна кількість людей, так званих внутрішньо переміщених осіб з Криму і з Донецької, Луганської області, а також люди, які жили в прифронтових територіях з 2014 року, вони, звісно, мали досвід з гуманітарною допомогою. Проте для більшості мешканців інших регіонів, навіть ті, які стикалися з внутрішньо переміщеними особами, гуманітарна допомога – це щось було невідоме, ну і здавалося би, дуже далеко. І переважна більшість міжнародних і неурядових організацій фокусувалися на розвиткові. Тобто розвивали в громадах щось, навчали людей якихось корисних навичок, створювали інші проекти, інституції, які були, скажімо, суспільно корисні. В лютому 2022 року, ну, мабуть, не буде перебільшенням, якщо я скажу, що практично кожен стикнувся з тим, що опинився в ситуації, коли їй або йому була потрібна гуманітарна допомога.
І коли ми говоримо про гуманітарну допомогу, ми говоримо не тільки про пакет рису чи ковдру, чи речі, чи одяг, чи якусь соціальну виплату. Коли ми говоримо про гуманітарну допомогу, ми говоримо про так само велику кількість послуг, це, наприклад, послуги з евакуації, допомога в першій психологічній, перша психологічна допомога, забезпечення ключових кризових медичних потреб. Тобто це ті всі потреби, які є в нас, і ми їх з легкістю забезпечуємо в нашому щоденному житті в нормальних умовах, але коли стається криза, війна, вторгнення, то наше все звичайне життя летить шкереберть. І для того, щоб забезпечувати ці, здавалось би, прості речі, нам виявляється потрібна допомога. Незалежно від того, чи є в нас рахунок банку, чи є в нас дорога машина, чи є в нас дорогий одяг, ми можемо бути споживачами-отримувачами гуманітарної допомоги. Відповідно, ця тема стала дуже актуальна для мене, як людини, яка була змушена теж евакуюватися на якийсь час з Києва. На щастя, в мене була можливість не звертатися за гуманітарною допомогою, проте люди, з якими я взаємодіяла кожен день, які жили зі мною в одному приміщенні, вони мали потребу в гуманітарній допомозі. І фактично, починаючи з березня 2022 року, я могла спостерігати за тим, що відбувається. Маючи досвід роботи в сфері розвитку, відповідно, вже починати аналізувати, що працює добре, а що не дуже добре. Власне, з весною 2022 року наша команда почала отримувати запити від наших колишніх партнерів, колег, які працюють в сфері розвитку, на те, щоб допомогти запускати нові напрямки роботи, пов'язані саме з гуманітарною допомогою. І в травні 2022 року ми почали робити дослідження потреб внутрішньо переміщених осіб Львівської області, щодо їхніх базових потреб, гуманітарних потреб, підтримки, якої вони потребують. І за 2022 рік ми, в принципі, розгорнули достатньо такий великий напрям досліджень, пов'язаний з вивченням досвіду людей з гуманітарною допомогою.
Зараз в нас є два таких напрямки досліджень в гуманітарній сфері, які ми здійснюємо. Це вивчення досвіду людей з одного боку, а з іншого боку дослідження так званих гуманітарних наративів, тобто те, як про гуманітарну допомогу говорять різні люди і організації, і як це впливає на прийняття рішень. Якщо порівнювати досвід людей, які безпосередньо роздають гуманітарну допомогу, працюють в штабах, то те, що ми робимо, може звучати дуже абстрактно, але всі ці дослідження мають дуже конкретні наслідки, і вони спрямовані на дуже конкретні цілі.
Робити маленькі, можливо, маленькі, але дуже реальні зміни в тому, як функціонує гуманітарна допомога для людей, і як люди, стикаючись з цією системою, можуть, зберігаючи свою гідність, в більш ефективний спосіб отримати ту допомогу, яка потрібна саме їм. Не та, яка записана десь в таблицях або в документах, а та, яка відповідає їхнім реальним потребам в тому контексті, в якому вони живуть.
Настя: Це дуже цікаво, насправді, про те, наскільки ця проблема є зараз актуальною і масштабною, і взагалі, наскільки актуальна є сфера гуманітарної допомоги зараз.
Скільки приблизно людей зараз потребують гуманітарної допомоги за оцінками міжнародних організацій?
Мар’яна: Прямо найсвіжіші дані. Організація, яка називається ОCHA, це офіс ООН, який займається координацією гуманітарної допомоги. Він зробив оцінку на 2024 рік, і, за їхніми даними, протягом 2024 року 14 мільйонів українців будуть потребувати гуманітарної допомоги. Якщо ми говоримо, гуманітарна допомога – не тільки продуктовий набір. Це різні види гуманітарної допомоги, і це багато. Тобто, це приблизно 40% українців-українок, які проживають тут в Україні зараз. Це точно хтось з наших знайомих, точно хтось з наших друзів, можливо, навіть хтось з наших безпосередніх родичів, входить в ці 14 мільйонів людей, які потребуватимуть допомоги в 2024 році.
Настя: За попередніми оцінками, мені здається, на минулий рік ця цифра була меншою, що каже про те, що кількість людей в потребі збільшується, і, ймовірно, що ця сфера і далі буде рости.
І, відповідно, є зараз дуже багато організацій, які працюють з цією темою, і людей, які працюють з цією темою. Скільки, приблизно, людей працюють в сфері гуманітарної допомоги?
Тарас: Це дуже складно сказати. Якщо зайти на той самий сайт моніторингу допомоги, там, мені здається, 600 організацій тільки, які імплементують різні програми. В них є дуже багато локальних партнерів.
Можна припустити, що практично, можливо, 90 відсотків, якщо не 100 відсотків зареєстрованої громадської організації, які функціонують, так чи інакше вони пов'язані з цією екосистемою гуманітарного реагування, тому що на їхні плечі, руки, лягла допомога в громадах. Вони часто є партнерами для міжнародних організацій на місцях, краще орієнтуються в потребах. Тому дуже складно, це може бути сотні тисяч людей, які задіяні чи в якості волонтерів, чи менеджерів, чи різного роду працівників, які обслуговують цю сферу.
Тому це, насправді, дуже великий ринок праці. В основному це зараз такий ключовий, можливо, навіть десь по певних регіонах, ринок праці для фахівців, які там з бізнесу працювали. Бізнес працював, війна його зруйнувала, і ці працівники могли піти працювати в гуманітарний сектор. Тому складно сказати. Ми таких якихось досліджень не бачили, але мені здається, що це сотні тисяч людей, які працюють.
Мар’яна: Насправді, так, в Україні дуже складно оцінити кількість людей, залучених в гуманітарну дію. І через те, що є якийсь формалізований сектор гуманітарної допомоги, це люди, які працевлаштовані, працюють, отримують ресурси, гроші за свою роботу. Є офіційні, умовно кажучи, волонтери, тобто люди, які свідомо приєднуються в якості волонтера до організації і кладуть свій час і ресурс в допомозі іншим. Але особливість України в тому, що в Україні є величезна кількість так званої місцевої гуманітарної дії, де люди, які чинять гуманітарну дію, інколи самі не розуміють, що вони є частиною гуманітарної допомоги для своїх сусідів, для людей в іншому регіоні України. Тобто це кількість залучених, вона величезна. І чим ближче вона до місць, де є більша потреба, або де відбуваються активні бойові дії, або активні обстріли, або до місць, куди дуже багато прибуває внутрішньо переміщених осіб, там оця неформальна гуманітарна дія більш насичена людьми.
І знову ж таки, повторюсь, що люди часто самі не усвідомлюють, що вони є частиною гуманітарної дії.
Настя: І мені здається, що тут цікаво те, що фактично, як ми вже згадували, до повномасштабного вторгнення значна більшість, ну я думаю, відсотків 90 з тих людей, які зараз залучені до сфери гуманітарної допомоги, раніше не були з нею знайомі і, відповідно, не знали, не чули. І коли починали працювати, власне, там лютий-березень 22 року, вони не мали абсолютно ніякого досвіду з тим, як з цим працювати. І, власне, тому через цю таку раптовість потреби і актуальність цієї сфери виникає дуже багато питань, проблем, які виникають саме через некваліфікованість. І це нормально, бо ніхто не народжується професіоналами і, відповідно, для того, щоб здобути якусь експертизу, треба в цьому працювати, треба рости, треба робити помилки, набивати гулі, як то кажуть, і вчитися. Але в контексті того, що нам потрібно реагувати швидко і потрібно реагувати правильно і потрібно реагувати якісно, зокрема, через це ми пишемо цей подказ, для того, щоб поділитися актуальною інформацією, актуальною статистикою і показати, що ця сфера є, за нею потрібно слідкувати і потрібно вчитися і ставати кращими, бо це в першу чергу стосується людей, які отримують чи будуть отримувати цю допомогу, чи раптово в один момент можуть стати людьми в потребі. Тому будемо наголошувати на таких цікавих речах. Мені здається, що тут також цікаво згадати, що Україна є не першою країною, яка опинилася в такій раптовій ситуації, коли гуманітарні допомоги різко почали потребувати десятки і сотні тисяч людей.
І, можливо, ви знаєте більше про міжнародний досвід, тобто про те, що, наскільки я знаю, коли міжнародні організації заходили в Україну зі своєю допомогою, вони дуже часто використовували методички, так би мовити, які раніше використовувалися для інших країн. Власне, як це відбувалося в інших країнах і який досвід інших країн переносився на український контекст на початках і, відповідно, як воно відбувається зараз?
Тарас: Це, насправді, цікаве питання, тому що, напевно, в кожної організації, яка починала працювати в Україні, був попередньо свій досвід. Я можу сказати тільки випадок, з яким я працював. Австрійська організація, наші партнери, в них був досвід відбудови в Лівані після вибуху в порту. Велика кількість людей були змушені звідти там переїхати. І ця організація, вона відновлювала житло в цьому місті. І вони якось, скажімо так, дуже довго планували цю роботу. Час в них зайняв близько року на процес відновлення. І вони зрозуміли, що через рік там ніхто не повернувся в ці будівлі, які вони відновили. Для них це був такий вивчений досвід. І коли перша фаза відновлення Бучі, Ірпеня, Гостомеля, вони якраз приїхали працювати в Україну, вони дуже швидко розгорнули свою роботу, знайшли партнерів. І вони вже мали оцей досвід, вони розробили такий опитувальник, по якому вони шукали людей, щоб швидко їм допомогти відновити вікна вставити, дахи поремонтувати, щоб перезимувати. І цей досвід їм був корисний попередній, він був не дуже вдалий з точки зору Лівану, але він допоміг дуже швидко розгорнути процес. Бо вони розуміли, що якщо цей процес розтягувати довго, і не дуже фахово шукати людей, які потребують саме цієї зараз допомоги, тому що питання, чи виїжджати, чи лишатися, це такі непрості запитання. І вони найняли місцевий персонал. Тобто вони наняли людей, які мали потребу теж в відновленні свого житла. Ті, які розуміють потреби таких самих людей, це був її теж вивчений урок. І вони дуже швидко змогли той бюджет, який в них був, дуже швидко використати для того, щоб відремонтувати 500 будинків і школу. І, в принципі, це змога досвіду, це те, як воно відбувалось на прикладі однієї організації. Але оскільки організацій багато, напевно, в кожної є свій досвід. Мар'яна більше працює як дослідниця, вона, можливо, там має свої приклади, але, в цілому, мені теж цікаво.
Мар’яна: Я, мабуть, почну з того, що в методичках нічого поганого немає. Це інструмент, який допомагає опрацювати досвід, який вже є, і запакувати його в якийсь такий утилітарний продукт. Я, мабуть, не погоджуся з тим, що в багатьох організаціях був досвід, який можна прикласти на Україну, бо та кількість людей, які потребують гуманітарного реагування в Україні, справді, вона безпрецедентна точно для Європи, і в світі таких гуманітарних криз не так багато і не так часто вони трапляються за розміром і за раптовістю.
Додамо до цього ще переміщення людей, яке дуже активне і всередині країни, і за межі України, оскільки ми не маємо бар'єрів, пов'язаних з візою і приїздом в Євросоюз. Це створює для міжнародних організацій і українських організацій величезні виклики. Люди постійно мігрують, потреба дуже велика, в нас не відбувається, як, скажімо, в деяких демократичних країнах, я не знаю, що, шторм, цунамі, та він прийшов, все стабілізувалося, зараз ми тут за рік відбудуємо.
Тобто в нас постійно потреба з'являється і нарощується, лінія фронту рухається, постійно відбуваються обстріли. Додамо до цього проблеми з економікою і психічним здоров'ям людей, які впливають на здатність людей бути самозарадними. Тобто це величезна за розміром і тривала у часі гуманітарна проблема, з якою мало хто стикався.
Тобто методички, яка би мала відповідь на такі проблеми, немає. Додамо до цього, що на відміну від багатьох інших країн, де є гуманітарні кризи, особливо війна, немає такої великої кількості громадських волонтерських ініціатив, яка є в Україні. В принципі, починаючи з 2014 року, в нас відбувалося постійне зростання кількості людей, які залучені до волонтерства і громадських ініціатив.
Всі ці люди вирішили долучитися так чи інакше до або допомоги країні, або допомоги українцям чи українкам, і залучаються. Тобто, з одного боку, є величезний ресурс міжнародних гуманітарних організацій і методички, які допомагають швидко їм сюди прибути і почати щось робити, але ці методички однозначно неадекватні, релевантні тій ситуації, яка є в Україні. З іншого боку, є величезна кількість людей тут в Україні, які, назвемо, це така гуманітарна цнотливість. Вони впевнені, що хочуть робити щось корисне, впевнені, що вони знають, що треба робити, роблять. Зазвичай це така хороша, мабуть, характеристика українців, що ми дуже швидко починаємо одразу щось робити, не враховуючи того величезного досвіду, який має міжнародна спільнота за гуманітарними кризами. І тут найчастіше трапляються проблеми і складнощі, тому що оці методички, вони створені в першу чергу для того, щоб забезпечити якісь базові стандарти, щоб людина, те, що я сказала, не тільки отримала допомогу, а отримала її вчасно, отримала відповідно до своїх потреб, отримала в такий спосіб, який зберігає її гідність і самоповагу, і в такий спосіб, який дозволяє цій людині в довготерміновій перспективі стати самозарадною, не просто постійним отримувачем допомоги. І це складно ці принципи дотримуватися, особливо в таких умовах, в яких ми зараз працюємо і живемо. Тому часто є оці нарікання про те, що от міжнародні гуманітарні організації неефективні. Так, вони неефективні настільки, наскільки би нам хотілося. Тобто 100% ефективності в них немає. Але разом з тим їхній досвід важливий. Так само, як і важлива така вкоріненість в місцевий контекст українських організацій. Тому на цьому стику, на цьому конфлікті якраз з'явилася ця унікальна ситуація, яку ми зараз маємо в Україні. Це спроба налагодити таке конструктивне партнерство взаємодії між міжнародними і українськими організаціями, щоб використати наявний хороший досвід міжнародних організацій і той ресурс, ті знання, ту енергію, яка є тут, на місцях.
Тарас: Я хочу доповнити твою ключову думку. Насправді, основна методичка – це основний гуманітарний стандарт. Його треба прочитати всім, хто працює в гуманітарній сфері, в будь-якій гуманітарній організації.
І, насправді, там багато описано ситуацій, типові, які стаються, і на якій є вже протокол роботи. Тобто не треба придумувати рішення, воно, як правило, є. Був цілий рух міжнародних організацій, які мають досвід, і вони акумулювали, справді, цей досвід роботи в різних ситуаціях. Це стандарт. І, насправді, оскільки цільової аудиторії цього подкасту є працівники гуманітарних організацій, то вони повинні вимагати від свого керівництва, яке відправляє виконувати ту чи іншу роботу в сфері гуманітарного організування, навчань, якраз пов'язаних з впровадженнями цих принципів. Тому що самі по собі принципи – це добре, але їх інтерпретація в конкретних діях, і чи вони ці дії вкорінені в бізнес-процеси тої конкретної організації – це питання якраз до керівників цих організацій, які організовують процеси.
Тому 100% методички – це їх треба вивчати для того, щоб розуміти, як воно все працює, щоб не винаходити велосипед. Разом з тим є потреба в адаптації до ситуації, і це постійний навчальний процес. Якщо немає механізму зворотного зв'язку, якщо працівники не хочуть отримувати умовно кажучи скарги на сферу роботи, це не дозволяє покращувати процеси в організаціях.
Тому частина наших досліджень якраз теж стосується вивчення, як функціонують механізми зворотнього зв'язку в гуманітарній сфері, і там насправді дуже багато є всього цікавого, про що можна говорити.
Настя: Цікаво, що така синергія між локальними українськими організаціями і міжнародними організаціями, які вже мали певний досвід, і мають оцю вижимку найчастіших кейсів і способів їх вирішення. Це шлях до синергії і шлях до економії часу, який є дуже цінним в нашій ситуації, і економії ресурсів, щоб ми не пробували заново постійно розробляти якісь нові механізми по тому, як допомагати через надання продуктових наборів, чи через грошову допомогу, чи будь-якими іншими способами, надаючи ті чи інші послуги чи продукти, а для того, щоб піти тими шляхами, які вже є відпрацьовані, і це дійсно дуже класно, що ми не є першими в цьому. Бо мені здається, що було б набагато складніше, якби не було тих, хто вже має цей досвід. Тому, маючи нагоду навчитися в інших, мені здається, що її не варто упускати і варто приділяти більше часу тому, щоб вивчити цей досвід і, відповідно, не ставати на граблі, на які вже раніше ставали інші організації, і ми можемо зараз цього уникнути, тим паче в ситуації обмежених ресурсів і обмеженого часу.
Тарас: До речі, можна сказати ще якраз ця австрійська організація вона якраз не починає проєктів в Україні без навчання партнерів, тобто, чи коректно розуміють українські партнери ці стандарти і принципи, які закладені в цей основний гуманітарний стандарт. І я можу свого боку сказати, що я сам багато чого якраз навчився в процесі взаємодії, такій тристоронній, коли є українська організація, яка планує надавати гуманітарну допомогу, проходить навчання, і я пригадую один, якраз отакий семінар, коли ми розглядали питання пов'язані з корупцією, сексуальним насильством. Мене питали, а чому ми взагалі це розглядаємо, тобто, українські учасники. З'ясувалося, що, і власне, керівник з австрійського боку, він пояснив, що під час роботи подібних місій в інших країнах люди, які отримують доступ до ресурсів, які приймають рішення надавати, не надавати, кому надавати, в них може трошки бути, ну, деформація відбутися, і вони можуть відчути цю владу, керувати ресурсами і можуть зловживати цією владою. В тому числі, і особливо, коли ти працюєш з вразливими категоріями, ти можеш по-різному зловживати, і в тому числі, там, в плані сексуального насилля, там теж були прояви, і для профілактики таких речей якраз продумані такі навчання, і працівники гуманітарних організацій, в принципі, мають вміти ідентифікувати ситуації, які містять оці ризики, і як працювати з такими ситуаціями. Тому такі навчання точно потрібні, і вони проводяться.
Але часто, коли ми працюємо з різними респондентами, запитуємо, чи проходили такі якісь навчання, то виявляється, що мало де пропонується, щоб розібратися, як можна покращити свою роботу, як взагалі ці стандарти працюють. Тому ми хочемо просто сказати, що якщо вже ви працюєте в цій сфері, то треба дивитися, як воно прийнято працювати, і як все-таки запроваджувати хороші, в принципі, роботи в своїх організаціях.
Настя: Я, до речі, згадую, не пам'ятаю від якої організації, але в нас в штабі нашому гуманітарному, відповідно, приїхала якась організація, і нам давали розвиткові матеріали, і давали, зокрема, плакати, на яких писали за те, що гуманітарна допомога не може отримуватися за якісь там сексуальні послуги, умовно кажучи. Тобто, умовно кажучи, в Червоноград воно дійшло не в форматі навчання, але в форматі хоча б постерів, які ми вивішували просто для того, щоб ті, хто приходили до нас за гуманітарною допомогою, могли це бачити.
Мар’яна: Я тут додам, що це цікава тема, і, мабуть, тема для окремого подкасту, але часто це є предметом жартів або насмішок тема сексуальної експлуатації зі сторони надавачів гуманітарної допомоги.
Тому що здається, що цього не може бути в Україні. Ну, здається, що там, наприклад, в нас рівень торгівлі людьми не такий високий, як в інших країнах. Проте треба розуміти, що цей момент зловживання владою, яку мають надавачі гуманітарної допомоги щодо вразливих груп, це межа дуже тонка. І, скажімо, загравання в Тіндері. Це теж та межа, яку не можна переходити, тобто це не є безпосередньо, ми не говоримо, що проблемою є отримання гуманітарної допомоги через якісь конкретні послуги. Так, безперечно, але це вже крайня точка, до якої не варто доходити, але є значно, скажімо, непомітніші способи того, як можуть працівники гуманітарних організацій порушувати ключові гуманітарні принципи, і вони дуже неочевидні. І важливо, щоб не тільки працівники організацій знали про ці ключові гуманітарні принципи, але і люди, які отримують гуманітарну допомогу, теж мають бути поінформовані про те, де лежить ця межа зловживання владою і чого я, як отримувач гуманітарної допомоги, не маю допускати в жодному випадку і маю повідомляти далі.
Настя: Мені здається, що тут ще цікаво згадати про те, що дуже часто, на мою думку, гуманітарні працівники і ті, хто мають доступ до цих ресурсів і взагалі є тими, хто надає допомогу, вони можуть сприйматися як сутодобрі. Тобто, вони допомагають, значить вони добрі, значить їм можна вірити, значить вони там, не знаю, ледве не святі, бо вони допомагають, і це добре, що вони допомагають, але тим не менш тут би хотілося наголосити на тому, що сфера, як ми вже сьогодні згадували, є дуже великою і в ній працюють тисячі, десятка чи сотні тисяч людей. І тому ми не можемо казати, що всі з них є готові притримуватися всіх принципів, як воно має бути, як то кажуть, як буква пише. Але в будь-якому випадку, в будь-якій вибірці завжди є якісь випадки такі більш екстремальні, і відповідно ми не можемо казати, що всі абсолютно готові притримуватись, тому завжди треба бути готовим, завжди треба проводити ці додаткові навчання, і запобігати, і якщо десь щось помітили, то завжди повідомляти, відповідно, потрібні служби для того, щоб унеможливити поширення цієї практики далі і, відповідно, зупинити її. Останнє моє питання тут буде стосуватися того, чи є десь можливість прочитати про цей гуманітарний стандарт, чи це дуже легко загуглити, чи це десь можна просто... І де, відповідно, організації, якщо, наприклад, локальні організації зацікавляться, щоб пройти тренінг по тому, як працювати з цим, то чи, можливо, ви маєте якусь інформацію, до кого можна звернутися? Бо, наприклад, я не чула, що можна там звертатися до когось і хтось там може приїхати, наприклад, і розповісти більше про це. Дуже багато є там тренінгів про волонтерський менеджмент, про профілактику вигорання волонтерів і працівників гуманітарної сфери, але саме про те, як, суто, працювати з самою допомогою, тобто, якась методологія, так би мовити, якісь правила, основи, про це, мені здається, набагато менше говориться, і тому де можна про це почути, де можна про це почитати?
Мар’яна: З такого найдоступнішого є організація, яка називається «Сфера». Вона розробляє методичні матеріали по ключовим гуманітарним стандартам, а також стандартам, пов'язаних з відбудовою або стійким економічним відновленням після гуманітарних криз. Можна загуглити «Сфера – ключовий гуманітарний стандарт» або «Core humanitarian standard», хто читає англійською, проте є переклади українською.
Це не є інформація, яка нам доступна тільки для людей, які володіють англійською. Так само «Сфера» має мережу тренерів, можна зайти на сайт, пошукати тренера і звернутися з запитом до «Сфери» на проведення такого тренінгу. Це достатньо доступні послуги для того, щоб щонайменше на рівні вивчення методичних матеріалів, а в кращому випадку через співпрацю з сертифікованими тренерами це можна було б впроваджувати в своїх організаціях.
Настя: Дякую дуже за цю інформацію і дякуємо нашим слухачам. І відповідно зустрінемося з вами в цьому ж складі у наступному епізоді, де будемо говорити про те, чому звичайному мешканцю України важливо цікавитися сферою гуманітарної допомоги і важливо дізнаватися про неї більше. Дякую вам також за розмову.